Кошик
74 отзыва
Майстерня Ремісників

Що ми знаємо про ґердани?

Що ми знаємо про ґердани?

Ґердан, силянка, плетенка, драбинка, – прикраса з бісеру у вигляді вузької стрічки, виготовленої з різнокольорових намистин, нанизаних на нитку або волосінь, що утворюють строкатий геометричний, а часом рослинний орнамент. Іноді ґердани мали вигляд шерстяної стьожки або ажурного комірця із бісеру, якими в Галичині, на Буковині та в Закарпатті жінки прикрашають шию або голову, а чоловіки – капелюхи. Часто ґердани мають форму петлі з суцільної або ажурної смужки різної ширини, яка одягається через голову на шию; кінці з'єднані спереду медальйоном. Одна і та сама прикраса в різних регіонах, навіть селах могла називатися по-різному.

Популярність бісеру відчутна в українській народній культурі XIX століття. Збережені в музейних колекціях, бісерні оздоби з цієї доби засвідчують уже сформований високий ступінь розвитку технології, а орнамент та колорит цих творів відображає місцеві мистецькі особливості. На початок XX ст. прикраси з бісеру стають важливою складовою народного вбрання західних областей України, а також окремих сіл Східного Полісся та Середнього Подніпров’я. В ансамблі одягу вони виконують декоративну й оберегову функції і разом з тим виступають промовистою ознакою віку та суспільного становища особи.

Батьківщина бісеру - Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлини, які арабською називалися «бусра» (у множині «бусер»), звідси і пішла його назва. Ще в Давньому Єгипті були відомі прикраси з бісеру, вони прикрашали одяг фараонів. З Візантії прикраси з бісеру передавалися в Європу. Тут бісерне гаптування розквітло в ХІІІ столітті. А потім бісер почали виробляти в Венеції, яка і донині зберегла почесний титул «столиці скла». На території нашої країни - Великої України, бісер був відомий ще за часів Київської Русі, про що свідчать археологічні дані та письмові джерела. Наші предки знали скляне намисто і бісер не тільки завдяки торговим відносинам з країнами Близького Сходу і Візантії; численні вироби та прикраси, знайдені в похованнях VIII-IX XII в., свідчать про широкий розвиток скляної справи на Русі. Час широкого застосування бісеру в Україні - це кінець XVIII - перша половина XIX ст. Вишивали, в'язали, ткали, плели, оздоблювали найрізноманітніші предмети побуту - панно, подушки, гаманці, кисети, підв'язки, шнурки, нитки бісеру вплітали в пряжу. На основі старих зразків першої половини XIX ст. можна припускати, що найдавнішим способом виготовлення ґерданів було нанизування бісеру на волосінь (волосся з кінського хвоста) або міцну нитку, кінчик якої замочували у віск. Мистецтво компонування бісерних прикрас живе в Карпатах здавна, воно стало органічним і традиційним надбанням народу, невід'ємною частиною поетики і колориту краю. Серед прекрасних гір, шуму водоспадів і різноманітність квітучих долин, різьблених ґанків, ошатних розписаних будинків, дерев'яного посуду та вишиванок пролягла бісерна веселка.

Народні художні вироби з бісеру XIX – першої половини xx ст. відзначаються традиційністю технологічних засад та високим художнім рівнем. З огляду на багатство регіональних особливостей та яскраві декоративні якості бісерних виробів українців, народні прикраси з бісеру становлять вагоме мистецьке явище, що має перспективу розвитку.

Прикраси з бісеру споконвіку мали призначення оберегів. Навіть зле око зупиниться насамперед на майстерно виготовленій речі. За силяння не сідають у поганому настрої, щоб не передати своїх клопотів на чутливі бісерні намистини, а через них на інших людей.

 

http://majsternya.com/